Щоб мати можливість малювати казкові квіти, вона готова була віддати навіть життя.
Попри знущання, насмішки, заборону матері і батька, вона завжди знаходила час займатися улюбленою справою.
Маленька Катя понад усе любила малювати. Свої перші роботи вона виводила вуглинками, які діставала з печі. Якось 6-річна дівчинка знайшла в батька невелику книжку і прикрасила її своїми казковими квітами.

Дівчинка сподівалась, що її похвалять за це, натомість на її голову рухнула вся сила батьківського гніву. За розмальований Псалтир Катруся отримала покарання різками і заборону малювати.

Біль та образу Катря стерпіла, проте від малювання не відмовилася. Батьки про це навіть не здогадувались.

Дівчинка малювала потайки - там, де її ніхто не бачив.


Батьки ніяк не могли зрозуміти: звідки у дитини така жага до малювання, а вона знаходила у ньому чи не єдину розраду.

Дівчина сама майструвала собі пензлики з котячої шерсті, а згодом навчилася робити фарби з підручних матеріалів. Барвниками було що завгодно: сік буряка, настої з коріння і трав.

У 24 роки Катерина вирішує вдосконалити своє вміння. Вона просить батьків відпустити її на навчання до Миргорода в Технікум художньої кераміки. Але розмова з батьками про вступ до нього стала катастрофою.

Батько розлютився, знайшов і спалив ледь не всі її малюнки, переламав зроблені власноруч пензлі.

Однак, дівчина все одно вирушила до Миргорода. Вона захопила з собою дві вцілілі картини. В технікумі на них навіть не глянули. У дівчини не було навіть атестату про середню освіту, а без нього про вступ годі було й мріяти.
«Одного разу намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць. Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і піймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч»
Катерина Білокур
українська художниця
Сподіваючись, що хтось з вчителів колись побачить її малюнки, Катерина перекинула їх за огорожу закладу. Але на них ніхто не звернув уваги.

Відмова шокувала дівчину. Всю дорогу до рідного села Богданівки вона пройшла пішки, а вдома взялася малювати ще завзятіше.

Натомість батьки вирішили, що настав час Катрусі вийти заміж. Вона була красивою дівчиною, до неї сваталися найкрасивіші хлопці району, але всі ставили вимогу, щоб вона залишила малювання.

Згоди дівчини не отримав жоден.
Катя розуміла, що сімейні клопоти не залишать часу на малювання, а вона просто не могла б жити без нього.
Батьки Катерини так і не змирилися із захопленням доньки.

Не минало й дня, щоб вони не дорікали, що, мовляв, їй вже 30, а вона досі незаміжня. І одного дня вона не витримала...

Катерина пішла до найближчої річки з єдиним наміром - з неї вже не вийти. Вода вже була по коліно, коли здалеку дівчина почула крики матері.

Лише після цього батько нарешті поступився. Він найняв їй навіть вчителя - місцевого іконописця - єдиного художника, якого вдалося знайти в окрузі. Майстерність дівчини його вразила.
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

Пабло Пікассо
іспанський художник
Знаменитою сільську художницю Катерину Білокур зробив випадок. Якось вона відправила свій малюнок співачці Оксані Петрусенко. Вражена майстерністю Катерини, артистка вирішує показати цю красу всьому світові. Вона організовує виставку робіт Білокур - спершу в Полтаві, згодом в Києві, а потім і в Москві.

Саме на виставці в столиці 40-річна Катерина й зустріла перше справжнє кохання. Вражений її роботами, журналіст Дмитро Косарик підійшов до художниці, щоб поцілувати руки, які вміли творили таку красу. Їхні стосунки продовжилися в листах.

Одного разу Катерина зізналася, що кохає без тями. Але в наступному листі від Дмитра було лише кілька рядків про те, що в Москві він має престижну, високооплачувану роботу, дружину та дітей.

І він зник з її життя. Назавжди.

Сама Катерина Білокур з рідної Богданівки так і не вирвалася. Залишилася доглядати своїх стареньких батьків.

В селі її вважали дивачкою. Вона любила самотність і свої вигадані квіти.
Лише у квітах Катерина Білокур знаходила розраду та натхнення. Достовірно змальовуючи кожен листочок і кожну пелюсточку, квіти вона ніколи не зривала. Вважала їх живими істотами. І називала своїми діточками. Батьки цього так і не зрозуміли - вважали Катерину поганою донькою. І навіть не зрозуміли, що саме вони й подарували світу геніальну художницю.