Софія Окуневська стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську освіту.

Ще в дитинстві у Софії була фантастична мрія - стати лікарем. Адже на початку ХХ століття - це було за межею реальності. Жінкам навіть не видавали атестат, а без нього і мови не могло бути про вищу освіту. Проте Окуневська своєї мрії не полишила: кілька років клопотала про допуск до іспитів, оббивала пороги і таки домоглася свого.

Львів. 1884 рік. У місті обговорюють неймовірну новину! Вперше дівчині вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс. І не просто отримати дозвіл, а блискуче скласти іспити при Львівській академічній гімназії. Так, Софія Окуневська стає справжньою сенсацією Галичини.
В ті часи медицина, як і більшість професій, належала чоловікам. Жінки могли хіба що бути повитухами чи медсестрами.

Пневмонія, туберкульоз, інфекції, венеричні захворювання - страшні хвороби початку ХХ століття, які тисячами губили людей. Софія хотіла боротися з цими недугами, але на шляху маленької жінки стояла ціла імперія і її безапеляційні закони.
«Софія Окуневська була революціонером по життю. Вона не хотіла миритися з тим становищем жінки, яке було на той час, - кухня-дитина-церква. Вона пішла набагато далі. Жінка - доктор медицини в той час - це було щось неймовірне. Окуневська віддала всю себе практиці і своїм хворим»

Василь Догузов
Завідувач відділу науки Національного музею медицини


В Австро-Угорщині, до якої в ті часи входив і Львів, медична освіта для жінок була неможливою.

Однак Софія знайшла спосіб втілити свою мрію в реальність - вона вирушила на навчання до Швейцарії, де жінки мали більше прав.

За два роки навчання в руках дівчини вже був диплом лікаря Цюрихського університету.

А ще в Швейцарії Окуневська зустрічає своє кохання Вацлава Морачевського.


Після повернення до Львова Софія Окуневська-Морачевська стала першою жінкою-лікарем Західної України. Але розпочати лікувати людей вона не могла - її швейцарський диплом на Батьківщині не визнавали.
Місця для жінки-лікаря не знайшлося ні у Львові, ні у Кракові. За право вести власну практику їй знову довелося боротися. Через це сім'я лікарів була вимушена переїхати до Чехії, у Карлові Вари. Там кожен з них відкрив свою окрему приватну практику.

Софія докладала нелюдських зусиль, щоб і виховувати власних дітей, і водночас працювати в Народній лічильниці. Окуневська-Морачевська стала першим лікарем на Західній Україні, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологіює, в тому числі і з раком шийки матки.
Успішна в професії, вона терпить повне фіаско в особистому житті. Чоловік зраджує і переїздить до коханки, а за декілька місяців розпочалась війна.

Багато українців Галичини було відправлено в табори, однак Софія кидає виклик австрійському уряду і їде працювати туди добровільно.

Софія знала, що цим кроком вона ставить хрест і на науці, і на кар'єрі. Але совість не залишає їй іншого вибору. Бездіяти, коли з українців знущаються, для неї було ще страшніше.
Після концтаборів перша в Австрійській імперії жінка-лікар Софія Окуневська повернулася у Львів.

Вона офіційно розлучилася з чоловіком, продовжила приватну лікарську практику та викладала медицину.

Софія була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник.
«Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла»
Ольга Кобилянська
українська письменниця


Але через декілька місяців на неї чекав новий страшний удар. 19-річна донька Єва не змогла пережити офіційного розлучення батьків і наклала на себе руки. Життя Софії ніби зупинилося...

Лише за рік після трагічної загибелі доньки Окуневська знайшла в собі сили повернутися до громадської діяльності та лікування пацієнтів. Але відтоді жила вже сама.

Самотність, зрештою, і зіграла фатальну роль у її житті.
Перша в Україні жінка-лікар своїми руками врятувала тисячі життів, але, коли допомога знадобилась їй, поруч не було нікого. Софія Окуневська померла від гострого перитоніту.

Софія Окуневська створила цілу школу акушерів-гінекологів, вона відкрила перші у Західній Україні курси для систер-милосердя. А за співчуття до чужого болю пацієнти називали її «святою Софією».