Вона принесла Україні першого Оскара. Її грою захоплювалося вище керівництво Радянського союзу, і навіть президент США. Але за славу вона розплачувалась особистою трагедією.
Усі думки Наталії Ужвій були з театром і новим видом мистецтва - кіно.
Наталя, донька хліборобів з глибинки, в дитинстві навіть не мріяла про кіноолоімп.

Вона навчалася на залізничника, ходила на курси швачки. Але якось випадково потрапила на виставу аматорського драмгуртка. Побачене змінило все її життя.

Вражена до глибини душі виставою 23-річна Наталка пробралася за лаштунки і вмовила режисера взяти її до трупи. Вона ловила все на льоту і вже за два роки стала примадонною Одеського драмтеатру.

Вистави за участю Ужвій збирали аншлаги, сотні чоловіків освідчувалися їй в коханні... На одному з виступів Ужвій в Одесі її побачив студент Театральної Академії Євген Пономаренко. Але, як і на десятки інших, Наталя на нього навіть не глянула.
Коли Наталії Ужвій виповнилось 28 років, вона переїхала до Харкова і на одній з вечірок зустріла запального і безкомпромісного поета Михайля Семенка.

Пара швидко побралася, а за рік народився їхній первісток, син Михайло. Після цього чоловіка Наталі наче підмінили.

Подейкували, що він зраджував і навіть бив дружину. Зрештою сім'я розпалася. А рік потому Михайля Семенка заарештували.
Через декілька місяців працівники НКВС звернули увагу ще на одного близького друга актриси, керівника театру, де працювала Ужвій - українського режисера Леся Курбаса.

Фальшиві докази шукали в його театрі. Важелі впливу знаходили на кожного. У Наталії слабким місцем був син. Через чоловіка, як казали НКВСники, «ворога народу» Михайля Семенка, її могли заслати в Сибір, а сина - віддати до інтернату.

Заради малого Михайлика Наталя зважилася на вчинок, за який картала себе до кінця днів - поставила підпис під доносом на режисера Леся Курбаса.

За два тижні його розстріляли.
Театр розпався. Від сорому за скоєне - жінка не могла дивитися в очі колегам - таким самим вимушеним зрадникам, як і вона.

Втекти з Харкова Наталі допоміг режисер Гнат Юра - він керував столичним театором імені Івана Франка. Гнат з радістю запропонував роботу актрисі.

В столиці Наталю Ужвій знайшли і слава, і нове кохання. Після першої ж вистави її за лаштунками чекав знайомий Євген Пономаренко, який на той час вже був актором.


Кохання Євгена Пономаренка, яке спершу здавалось зовсім безнадійним, переросло в міцний шлюб - разом вони прожили 50 років.

Молодший на 11 років Євген допоміг Наталі пережити найбільшу втрату її життя.

На початку Другої світової на окупованій Волині безвісти зник її син Михайло.

Весь біль і пережиті муки розлуки із сином Наталя Ужвій втілила у фільмі «Веселка».
«За шість років праці в аматорському театрі при школі Наталія Ужвій зіграла 65 ролей. Це дуже багато! Це неймовірно!»
Наталія Пономаренко
племінниця Наталії Ужвій
У фільмі «Веселка»Наталія Ужвій зіграла роль партизанки, яка потрапила до рук нацистів і, навіть попри нелюдські тортури та вбивство своєї новонародженої дитини, так і не видала товаришів.

Після виходу фільму солдати мішками слали акторці листи. Її героїня уособлювала для них жінку, за яку варто воювати.

Кінострічка без перекладу вразила навіть президента США Франкліна Рузвельта. «Веселка» стала сенсацією року в американському кінопрокаті.
Після успіху кінострічки і всесвітнього визнання Наталю чекала ще одна, набагато більша звістка. Її син Михайло - знайшовся!

Життя знову набуло сенсу. Як і батько, хлопець писав вірші, вступив на міжнародний факультет Київського університету.

Але щастя тривало недовго. У 24 роки її син помер від менінгіту. «Залізна леді» радянського кіно ледь не збожеволіла і не наклала на себе руки. Її врятував театр. Однак у 61 рік вона втратила й цю підтримку. З театру її просто звільнили.
За декілька років акторку запросили до театру. І вона з радістю повернулася. Ще чверть століття Наталія Ужвій прожила на сцені. В останні роки, коли захворіла на онкологію, все одно не покидала театр. Її доглядав чоловік Євген.

Кожен день він сприймав наче шанс і писав:

«Лютий. Втомлюється швидко. Рухатися їй все важче»
«Березень. Лікарі стали приходити все частіше»
«Квітень-травень. Наталці все гірше. П'є тільки чай. Почалися нестерпні болі»
«Липень. Її не стало...Вівторок».